«Почуваюся дуже добре, з дня на день краще...» писав покійний Впр. ієрм. Епіфаній до одного з Отців, саме в день перед своєю смертю. Писав із лічниці, де 12 днів відпочивав після важких приступів серця. Наступного дня, 3-го лютого, відмоливши приписані монаші ранішні молитви, вийшов зі своєї кімнати і прямував до каплиці, щоб служити Службу Божу. І оце, йдучи коридором, зачав тратити віддих, сперся на стіну й хапався за серце. Сестра, що саме проходила тудою, побачивши зблідлого й ослабленого ієрм. Епіфанія, підхопила його за рамена, повела назад до його кімнати, посадила на фотель і скоро закликала священика-капелана. Прийнявши в повній свідомості св. Тайну Єлеопомазання, ієрм. Епіфаній за кілька хвилин спокійно віддав свою душу до рук Всевишнього, дня 3 лютого 1958 року. Покійний ієром. Епіфаній Теодорович народився у священичій родині 12 червня 1881 року в Іваниківцях біля Станіславова. Як батько, так і його мати були глибоко побожними людьми і ця їх побожність гарно відбилася на всій родині. Бо всі семеро дітей, що ними Бог їх обдарував, посвятилися на службу Господеві: два сини вступили до Чину ОО. Василіян, другі два стали єпархіяльними священиками, а також три доньки посвятилися Богові в Чині СС. Василіянок. До того також і одна тітка та одна сестрінка ієрм. Епіфанія стали монахинями. Крім того один сестрінок став священиком у Чині ОО. Редемптористів, а, накінець, і сама мати покійного ієрм. Епіфанія пішла слідами своїх дітей і теж вступила до монастиря СС. Василіянок. З такої гарної, Богом благословенної та Богу відданої родини, походив покійний ієрм. Епіфаній.
Сам ієрм. Епіфаній, ще як молодий юнак, коли всміхалося життя зі своїми романтичними приманами й радощами, на 17-ому році життя покинув світ і вступив до новіціяту ОО. Василіян. По закінченні новіціяту і приписаних студій, 1908 року він був висвячений на священика і виконував цей уряд із подивугідною посвятою майже повних 50 років. У 1921 році з волі настоятелів ієрм. Епіфаній виїхав на місійну працю поміж наших емігрантів у Канаді, де працював 6 років і там зробив старання: дістати зі старого краю (України) віддалених Отців Василіян до Канади. Пізніше, як досвідчений організатор, виїхав 1927 року до Америки, щоб, як перший Піонер-Василіянин на землі Вашинґтона, промостити шлях для співбратів, що мали прийти його слідами і працювати між українським народом у США. Бо прийшли скоро за ним як із Канади, так і з Галичини.
Ієрм. Епіфаній визначався по великій мірі також як письменник. Ще в Галичині, в Жовкві, він був редактором Жовківського «Місіонаря» (1908-1912 рр.), а також видав перший том «Життя Святих» (1912 р.), що була свого часу улюбленою, просто таки настільною книгою в кожній українській хаті у Галичині. Дальших томів не встиг видати, бо виїхав до Канади. Але потім переїхавши до США, взявся і тут за перо, а через 5 років редагував дієцезальний тижневик «Католицький Провід», що згодом набрав назви «Шлях». А щоб передати молодшому поколінню священиків свій душпастирський досвід і своє набуте знання апостольської праці, він видав 3 томи духовних наук під заголовком «Католицьке Життя».
Однак, чи не найбільшою заслугою ієрм. Епіфанія, як і перед Василіянським Чином, так і перед українською єпархією у США, було і є те, що о. Епіфаній врятував церкву Св. Миколая в Чікаґо перед фінансовою кризою. Було це в 1933-34-их роках. Був це час фінансової кризи. В тому часі багато людей втратило великі маєтки. Багаті бідніли, а бідні цілком сходили на нужду. Тоді на парафії Св. Миколая у Чікаґо висів великий борг 200.000 доларів. На ті часи це була надзвичайно велика сума, не було кому і не було способу як це все сплатити. Банк, у якому було затягнено довг, виставив церкву на продаж. Здавалося, що найкраща українська католицька святиня піде в чужі руки. Але ієрм. Епіфаній, у порозумінні з Преосв. Констянтином, взявся за велике й незвичайно важке діло – врятувати церкву. Банк заявив, що подарує 80.000 доларів, якщо ієрм. Епіфаній до року сплатить решту, тобто 120.000. Повний уповання на Божу доброту і поміч, ієрм. Епіфаній взявся до праці, в успіх якої ніхто не вірив. Але, все ж таки, сталося майже чудо. Ієрм. Епіфаній точно на визначений день і на визначену годину приніс до банку всю решту грошей – 120.000 доларів. Керівники банку не хотіли вірити своїм очам, що в такий важкий час загальної фінансової кризи ієрм. Епіфаній міг у короткому часі позбирати так багато грошей. Коли б ієрм. Епіфаній нічого більше не зробив у своєму житті, а тільки цю одну справу, через що врятував найвеличавішу святиню на американській землі, то він вже тим заслужив би собі на те, щоб його ім’я стало увіковічнене в історії нашої Церкви та нашого скитальчого народу в Америці.
Своєю лагідною ніжною вдачею, своєю любов’ю до молитви і тихістю, скромністю і простотою, головно ж своєю палкою любов’ю до свого народу, до Української Католицької Церкви та Христа, ієрм. Епіфаній Теодорович, ЧСВВ залишив після себе чудовий приклад до наслідування. Так сталося, що не зміг він спочити на своїй рідній Неньці-Україні, яку він так сильно любив, зате прийняла його волелюбна американська земля, що її він зросив своїм потом та освятив своїми гарячими молитвами. Скромна монаша могила на Чікаґівському цвинтарі парафії Св. Миколая і згадка про того, чиї тлінні останки там спочивають, назавжди будуть надхненням для молодого Василіянського покоління та її наступників.



Опрацьовано на основі матеріалів:

1) Нарис Історії Василіянського Чину Святого Йосафата, Рим 1992.
2) Часопис „Світло”, Торонто 1958, жовтень, ст. 10-11.

Подав матеріал:

ієрм. Прокопій Лотоцький, ЧСВВ
(Духовник Української Папської Колегії Св. Йосафата у Римі)